ДЕ ГРАЛИ НА ВОЛИНКАХ?

  Невірно, начебто на волинках грають тільки у Шотландії. Як це не дивно, деякі форми волинок знайдені в Іспанії, Італії, Франції, на Балканах і навіть у Скандинавії. Подібний же інструмент був відомий і в Давньому Римі. Тож «волинити» полюбляли не одні лише шотландці.
     В Україні подібний інструмент отримав назви «дуда», «коза», «міх». Такі назви пояснюються тим, що з виробленої шкіри кози, вівці або теляти робився суцільний міх, який слугує резервуаром для повітря. У один з отворів міху вставляють трубку, через яку музикант вдмухує повітря. Друга трубка - ігрова. У ній, крім пищиків, є шість отворів для зміни висоти звуку. А третя трубка з басовим пищиком забезпечує постійний звук. Наповнивши мішок повітрям, музикант натискає на нього ліктем і посилає повітря в ігрову трубку, чим викликає верескливе звучання пищиків. У цей момент музикант може заспівати один куплет пісні, супроводжуючи спів власною грою на дуді. Свого часу цей інструмент входив до складу оркестру Війська Запорізького, а сьогодні звучить переважно в західноукраїнських областях.

ЗВІДКИ ПРИЙШЛА БАНДУРА?

 А ось такий стародавній український щипковий інструмент, як бандура - не споконвіку український, так само як і його назва. Своє походження він веде з Давньої Греції. У греків було слово πανδουρα, що означало музичний інструмент, який сьогодні називається «цитра». Майже без змін це слово перейшло у латинську і італійську мови. Італійці принесли це слово до Польщі, де воно перетворилося в «бандуру». Від поляків це слово потрапило й в Україну.     

    Бандуру часто плутають з кобзою. Кобза існувала в Україні ще у XV-XVI століттях і належала до типу лютневих інструментів, що побутували на Заході. В літературних джерелах цей лютнеподібний інструмент звався бандурою «на латинський кшталт». Згодом лютноподібна кобза вийшла з ужитку, і на зміну їй прийшов більш удосконалений гібрид барокової лютні з кобзою - торбан та так звана «старосвітська» бандура. Великого поширення кобза набула серед українського козацтва. На ній грали мандрівні козаки, які виконували народні пісні різних жанрів - історичні, ліричні, побутові, думи, псальми тощо. Частіше всього на кобзі грали професійні музиканти, яких народ і називав кобзарями. Трохи згодом кобзарями стали називати й музик, що грали на бандурі.