ДУША КАРПАТ - ТРЕМБІТА

Старовинний український духовий музичний інструмент трембіта має цікаву історію.

Вона являє собою своєрідну конусоподібну дерев’яну трубу без клапанів та вентилів, довжиною до 3 м (трапляються унікальні екземпляри удовжки аж 8 м!) і діаметром 30 мм, що збільшується у розтрубі. Як найдовший у світі духовий музичний інструмент трембіта занесена до Книги рекордів Гіннеса. Висота звука в трембіті залежить від сили вдування повітря. Вона має натуральний звукоряд, а діапазон її сягає до трьох октав. Сигнал трембіти чути на відстані понад 10 км.

Здавна трембіти використовували різні етнічні групи Карпат: гуцули, бойки, лемки, буковинці. Та найбільшого поширення трембіта набула саме на Гуцульщині.

Колись усе життя гуцулів минало під звуки трембіти. Вона була сигнальним інструментом та єдиним засобом зв’язку чабана з селом. Трембіта сповіщала про вихід овець на полонину, відхід на той світ чи народження в сім'ї дитини. Звуками трембіти сповіщали про початок та закінчення робочого дня. Нею запрошували на весілля, з нею колядували тощо.

Ще у прадавні часи, коли в гуцульських селах був відсутній будь-який зв’язок, за допомогою трембіт сповіщали про наближення ворога. Дозорці на вершинах гір, ніби по естафеті, один через одного спеціальними умовними сигналами попереджали населення з якої сторони і як далеко йде ворог на село. Нерідко звук трембіти допомагав мисливцям чи подорожнім, що заблукали в негоду, зорієнтуватись у горах.

Для вівчаря трембіта - не просто музичний інструмент. У ній живе душа карпатських гір.

І хоча виглядає трембіта нібито просто, це - оманливе враження. Її виготовлення нерідко затягується на кілька років. Спочатку треба обрати хорошу смереку, бажано громовицю, тобто дерево, в яке влучила блискавка. Гуцули переконані, що з небесними громом дереву передається голос Творця. Вік дерева повинен сягати більше ста років. Вважається, що чим довше стоятиме громовиця під сонцем, чим довше її обвіватимуть вітри, тим гучнішою та дзвінкішою буде трембіта.

Далі зрізаний стовбур залишають на рік загартовуватись. І лише після цього приходить найвідповідальніший момент. Одним ударом його потрібно розчахнути навпіл і вручну витесати серцевину - це теж може тривати рік. І, нарешті, останній етап - дві половинки треба скріпити корою.

Існує цікава легенда щодо назви інструмента. Жив колись у Карпатах майстер, який виготовляв музичні інструменти. Одного разу до нього прийшли троє вівчарів і попросили зробити їм одну трубу. «Чому одну, адже вас троє?», - запитав майстер. «Та ми рідні брати і будемо ділити її на трьох», - була відповідь. «Гаразд, приходьте весною», - сказав майстер. Довго працював він над виготовленням інструменту, а коли нарешті його зробив, замислився як його підписати, бо не спитав у братів їхніх імен. Тому, не довго думаючи, він просто написав: «Трьом братам». Отак і з’явилася назва «трембіта».

Сьогодні трембіта використовується лише як унікальний музичний етнографічний супровід на різноманітних фестивалях, гуцульських святах і старовинних обрядах серед горян. З боку може видатися, що не так просто тримати кількаметровий інструмент і одночасно грати на ньому. Та насправді вага триметрової трембіти не перевищує якихось півтора кілограми.