В Україні набули поширення також цимбали. Cлово «цимбали» походить від грецького κύμβαλον.
Щоправда, спершу воно означало не струнний інструмент, а ударний у вигляді двох
мідних тарілок. Існувало це слово і в давньоруській мові у формі «кѵмвалъ»,
«кѵмвалы». «Кѵмвалы пѣсньныими въстроубимъ» («Новгородська тріодь» 1226 року).
Форма «цымбалы» вперше зафіксована у XVII столітті, коли при дворі московського
царя з’явився інструмент, який вже нагадував сучасний український.
Ось що
пише відомий російський історик І. Є. Забєлін: «В
XVII
ст.,
с первых же лет царствования Михаила Федоровича, органы и цымбалы составляли
уже необходимую принадлежность дворцовой Потешной палаты, при которой
находились и постоянные игрецы на этих инструментах, цымбальники и органные
мастера. Под именем цымбал должно разуметь, по всему вероятию, старинный
немецкий народный инструмент (гакебрет), грубое подражание фортепианам, в роде
русских гуслей, с металлическими струнами, на котором играли, ударяя по струнам
двумя деревянными молоточками, обтянутыми сукном».
До речі
у переносному значенні це слово й досі використовується у сучасній російській мові. Ось, наприклад, як перекладається на російську мову фраза з
Першого послання до коринтян апостола
Павла: «Если я говорю языками человеческими и ангельскими, а любви не
имею, то я – медь звенящая или кимвал звучащий».
